Соціальний бік Майдану

На фоні певного затишшя протистояння в Україні і переходу його саме у політичну сферу, хотілося б дещо проаналізувати те що сьогодні відбувається на теренах нашої держави. Перш за все, я впевнений, що сьогоднішні події це не стільки політична криза, скільки соціальна. У цьому матеріалі я не буду розглядати геополітичний аспект цього конфлікту, і буду мінімально торкатися внутрішньополітичного, щоб більше уваги приділити саме соціальному його боку. Нижче я спробую пояснити свій погляд на події в Україні.

Для того, щоб зрозуміти що саме відбувається в українському суспільстві, перш за все розглянемо його структуру.

Вікторія Граніна пропонує такий класовий поділ сучасного українського суспільства:

1. Клас капіталократії

Внутрішньо диференційований, проте на цій диференціації зупинятися не будемо. Достатньо сказати, що це найбільш впливова верства населення України. Цей клас активно займається політичними інвестиціями і є господарюючим в українському суспільстві.

2. Клас державної і силової бюрократії

Цей клас слугує перш за все саме виконавчою структурою.

3. Клас підприємців

Представники цього класу займаються малим і середнім бізнесом.

4. Клас найманих працівників

Також диференційований всередині і, мабуть, найбільше відчуває на собі експлуатацію.

5. Клас утриманців

Сюди входять найбільш вразливі верстви населення. Як то пенсіонери, люди з обмеженими фізичними можливостями, студенти.

Особливістю соціальної структури України є те, що клас підприємців близький за своїми інтересами до класу найманої праці, а не до класу капіталократії. Це обумовлено тим, що саме на підприємців лягає уся тяжкість податкового тягаря.

Тепер варто звернутися до початку конфлікту у листопаді 2013 року. Відмова від підписання угоди про Асоціацію з ЄС стала приводом для того, щоб певна частина населення вийшла на Майдан. На мій погляд було декілька причин для таких дій. По-перше, люди відчули себе просто обдуреними. Адже протягом останніх місяців, а то й років правляча еліта вказувала на необхідність підписання цього документу. Просто згадайте, як міста були завішені банерами, які інформували про необхідність руху України до Європи. Тобто частину людей обурила непослідовність політики, що проводиться «Партією регіонів» і Віктором Януковичем. До того ж у свідомості великої частини населення ЄС сприймається як дещо ідеалізована картинка заможності. Інша, і насправді первинна причина, є саме соціальною. Більша частина засобів виробництва сконцентрована у руках першого і частково другого класів. Також господарюючий клас зосередив у своїх руках і владний ресурс. Тобто інші верстви населення відчувають себе соціально не захищеними, часто просто обдуреними, відчувають свавілля і несправедливе відношення до себе з боку господарюючого класу. На мій погляд це основні причини, які спонукали людей до виходу на Майдани по всій країні.

Цікавим моментом є ставлення Майдану до опозиційних сил. Треба пам’ятати, що із самого початку було два майдани. Політичний, який стояв на Європейській площі, і яким керувала опозиція. На цьому майдані із самого початку прозвучали політичні вимоги, як то відставка уряду. Неполітичний, безпосередньо на Майдані Незалежності, який переважно заповнили студенти, виражав, перш за все, вимоги громадянського суспільства. Спроба із боку опозиції об’єднати обидва майдани спочатку провалилася, оскільки опозиційні лідери в дійсності не користуються довірою людей, що вийшли на Майдан самостійно. Повноцінне возз’єднання майданів відбулося після  прояву агресії з боку правоохоронних органів у ніч на 30 листопада. Після цього люди згодилися підтримати опозицію, до того ж це змусило вийти на Майдан людей, які до цього часу намагалися триматися осторонь.

Отже, із сказаного вище можна зрозуміти, що конфлікт в українському суспільстві, перш за все, є виявленням класової боротьби. А саме боротьби за свої права і свободи трьох нижчих класів (підприємці, наймані працівники і утриманці) із двома господарюючими  (капіталократія та державна і силова бюрократія). І саме такий висновок дає привід назвати сьогоднішні події революцією.

Після таких висновків виникає питання, чому ж масові протести майже не підтримали жителі півдня та сходу країни? Адже пригніченість певних верств населення відчувається у цих регіонах не менше, а іноді навіть і більше, у порівнянні із заходом та центром. Для того, щоб знайти відповідь на це питання треба зрозуміти деякі ментальні особливості жителів регіонів, які масово не підтримали Майдан. Не треба забувати, що протест був ініційований здебільшого представниками Західної України. І тут на перший план виходить давнішнє протиставлення Донецька і Львова, Заходу та Сходу. Так, дійсно між цими регіонами є певні ментальні відмінності. Але ж умови життя і соціальні потреби жителів цих регіонів відрізняються навіть менше, ніж мови на яких вони розмовляють. Тобто закоренілий і помилковий стереотип про те, що Схід і Захід мають протиставлятися один одному посприяв тому, щоб східні регіони залишилися осторонь революційних подій.

Також відторгнула від Майдану жителів сходу і півдня націоналістична маска цих протестів. Давно відомо, що жителі Західної України є більш політично активними. Дещо загострене сприйняття власної національної ідентичності дозволяє деяким політичним силам «грати» на цьому. В дійсності схід відвернули від Майдану одіозні витівки ВО «Свобода», як то факельна хода, портрети Степана Бандери, який неоднозначно сприймається значною частиною населення України, тощо. Тобто підмінивши соціальну сутність протесту націоналістичною «Свобода» налаштувала схід України проти Майдану.

Це також дало карти в руки і «Партії регіонів». Послухавши, яких нісенітниць наговорив вельмишановний пан Кернес у інтерв’ю Мустафі Найему, а також спостерігаючи реакцію керівників Донецької і Харківської ОДА складається враження, що ці люди не зовсім розуміють соціальної природи протесту. Хоча логічніше припустити, що на перший план тут виходить просто небажання визнавати те, що принижені верстви населення можуть боротися на свої права. Вдало маніпулюючи протиставленням сходу та заходу країни, влада залучає на свій бік жителів цих регіонів.

Яким же чином у такій ситуації Майдан може впливати на хід подій? Треба розуміти, що жодна політична сила, представлена у парламенті, в тому числі й опозиція, в дійсності не відображає спільних інтересів трьох верств громадянського суспільства, які ведуть боротьбу проти двох господарюючих класів. У такій ситуації дуже важливою є роль ВО «Майдан». Так, дійсно до ради «Майдану» входять і депутати Верховної Ради від опозиції. Але на сьогодні це практично єдина можливість представників громадянського суспільства контактувати із людьми, що представлені у владних структурах. Тобто саме через ВО «Майдан» зараз відбувається контроль опозиційних сил народом України. І дуже важливо цей контроль не впустити для фундаментальних змін в українському суспільстві.