Соціальний бік Майдану

На фоні певного затишшя протистояння в Україні і переходу його саме у політичну сферу, хотілося б дещо проаналізувати те що сьогодні відбувається на теренах нашої держави. Перш за все, я впевнений, що сьогоднішні події це не стільки політична криза, скільки соціальна. У цьому матеріалі я не буду розглядати геополітичний аспект цього конфлікту, і буду мінімально торкатися внутрішньополітичного, щоб більше уваги приділити саме соціальному його боку. Нижче я спробую пояснити свій погляд на події в Україні.

Для того, щоб зрозуміти що саме відбувається в українському суспільстві, перш за все розглянемо його структуру.

Вікторія Граніна пропонує такий класовий поділ сучасного українського суспільства:

1. Клас капіталократії

Внутрішньо диференційований, проте на цій диференціації зупинятися не будемо. Достатньо сказати, що це найбільш впливова верства населення України. Цей клас активно займається політичними інвестиціями і є господарюючим в українському суспільстві.

2. Клас державної і силової бюрократії

Цей клас слугує перш за все саме виконавчою структурою.

3. Клас підприємців

Представники цього класу займаються малим і середнім бізнесом.

4. Клас найманих працівників

Також диференційований всередині і, мабуть, найбільше відчуває на собі експлуатацію.

5. Клас утриманців

Сюди входять найбільш вразливі верстви населення. Як то пенсіонери, люди з обмеженими фізичними можливостями, студенти.

Особливістю соціальної структури України є те, що клас підприємців близький за своїми інтересами до класу найманої праці, а не до класу капіталократії. Це обумовлено тим, що саме на підприємців лягає уся тяжкість податкового тягаря.

Тепер варто звернутися до початку конфлікту у листопаді 2013 року. Відмова від підписання угоди про Асоціацію з ЄС стала приводом для того, щоб певна частина населення вийшла на Майдан. На мій погляд було декілька причин для таких дій. По-перше, люди відчули себе просто обдуреними. Адже протягом останніх місяців, а то й років правляча еліта вказувала на необхідність підписання цього документу. Просто згадайте, як міста були завішені банерами, які інформували про необхідність руху України до Європи. Тобто частину людей обурила непослідовність політики, що проводиться «Партією регіонів» і Віктором Януковичем. До того ж у свідомості великої частини населення ЄС сприймається як дещо ідеалізована картинка заможності. Інша, і насправді первинна причина, є саме соціальною. Більша частина засобів виробництва сконцентрована у руках першого і частково другого класів. Також господарюючий клас зосередив у своїх руках і владний ресурс. Тобто інші верстви населення відчувають себе соціально не захищеними, часто просто обдуреними, відчувають свавілля і несправедливе відношення до себе з боку господарюючого класу. На мій погляд це основні причини, які спонукали людей до виходу на Майдани по всій країні.

Цікавим моментом є ставлення Майдану до опозиційних сил. Треба пам’ятати, що із самого початку було два майдани. Політичний, який стояв на Європейській площі, і яким керувала опозиція. На цьому майдані із самого початку прозвучали політичні вимоги, як то відставка уряду. Неполітичний, безпосередньо на Майдані Незалежності, який переважно заповнили студенти, виражав, перш за все, вимоги громадянського суспільства. Спроба із боку опозиції об’єднати обидва майдани спочатку провалилася, оскільки опозиційні лідери в дійсності не користуються довірою людей, що вийшли на Майдан самостійно. Повноцінне возз’єднання майданів відбулося після  прояву агресії з боку правоохоронних органів у ніч на 30 листопада. Після цього люди згодилися підтримати опозицію, до того ж це змусило вийти на Майдан людей, які до цього часу намагалися триматися осторонь.

Отже, із сказаного вище можна зрозуміти, що конфлікт в українському суспільстві, перш за все, є виявленням класової боротьби. А саме боротьби за свої права і свободи трьох нижчих класів (підприємці, наймані працівники і утриманці) із двома господарюючими  (капіталократія та державна і силова бюрократія). І саме такий висновок дає привід назвати сьогоднішні події революцією.

Після таких висновків виникає питання, чому ж масові протести майже не підтримали жителі півдня та сходу країни? Адже пригніченість певних верств населення відчувається у цих регіонах не менше, а іноді навіть і більше, у порівнянні із заходом та центром. Для того, щоб знайти відповідь на це питання треба зрозуміти деякі ментальні особливості жителів регіонів, які масово не підтримали Майдан. Не треба забувати, що протест був ініційований здебільшого представниками Західної України. І тут на перший план виходить давнішнє протиставлення Донецька і Львова, Заходу та Сходу. Так, дійсно між цими регіонами є певні ментальні відмінності. Але ж умови життя і соціальні потреби жителів цих регіонів відрізняються навіть менше, ніж мови на яких вони розмовляють. Тобто закоренілий і помилковий стереотип про те, що Схід і Захід мають протиставлятися один одному посприяв тому, щоб східні регіони залишилися осторонь революційних подій.

Також відторгнула від Майдану жителів сходу і півдня націоналістична маска цих протестів. Давно відомо, що жителі Західної України є більш політично активними. Дещо загострене сприйняття власної національної ідентичності дозволяє деяким політичним силам «грати» на цьому. В дійсності схід відвернули від Майдану одіозні витівки ВО «Свобода», як то факельна хода, портрети Степана Бандери, який неоднозначно сприймається значною частиною населення України, тощо. Тобто підмінивши соціальну сутність протесту націоналістичною «Свобода» налаштувала схід України проти Майдану.

Це також дало карти в руки і «Партії регіонів». Послухавши, яких нісенітниць наговорив вельмишановний пан Кернес у інтерв’ю Мустафі Найему, а також спостерігаючи реакцію керівників Донецької і Харківської ОДА складається враження, що ці люди не зовсім розуміють соціальної природи протесту. Хоча логічніше припустити, що на перший план тут виходить просто небажання визнавати те, що принижені верстви населення можуть боротися на свої права. Вдало маніпулюючи протиставленням сходу та заходу країни, влада залучає на свій бік жителів цих регіонів.

Яким же чином у такій ситуації Майдан може впливати на хід подій? Треба розуміти, що жодна політична сила, представлена у парламенті, в тому числі й опозиція, в дійсності не відображає спільних інтересів трьох верств громадянського суспільства, які ведуть боротьбу проти двох господарюючих класів. У такій ситуації дуже важливою є роль ВО «Майдан». Так, дійсно до ради «Майдану» входять і депутати Верховної Ради від опозиції. Але на сьогодні це практично єдина можливість представників громадянського суспільства контактувати із людьми, що представлені у владних структурах. Тобто саме через ВО «Майдан» зараз відбувається контроль опозиційних сил народом України. І дуже важливо цей контроль не впустити для фундаментальних змін в українському суспільстві.

Чи є вихід?

Сьогодні в Україні відбуваються події, яких наша країна за роки незалежності не бачила. І будучи із самого початку на стороні Майдану, я все-таки вважаю, що зараз не потрібно піддаватися емоціям і варто зберігати холодну голову.

Велика частина суспільства сьогодні, на жаль, поділена на два табори. Один: ті, хто підтримує мітингувальників, і каже, що злочинці влада. Другий: ті, хто підтримує владу і силові структури, каже, що злочинці мітингувальники. Нижче постараюся проаналізувати все, що відбувається.

1 . Конфлікт набагато глибше.

По суті причини сьогоднішніх подій слід шукати зовсім не в політиці, що проводиться «Партією регіонів» протягом останніх кількох років. Все почалося ще в часи розпаду Союзу, внаслідок якого до влади прийшли люди, виховані корумпованою радянською системою, а їх опорою стали кримінальні структури. Як підсумок, саме розгул бандитизму в «лихі 90-ті» породив нинішню політичну еліту, як це не прикро усвідомлювати. Захопивши владу, загалом, силою вони не готові віддавати її мирним шляхом. Тобто по суті, до влади прийшли «червоні директори» та їхні послідовники, вони ж заправляють і зараз. Ці люди не звикли рахуватися з чиєюсь думкою.

2 . Чому все це твориться в нашій країні?

Щоб розібратися з цим питанням, потрібно розуміти природу протесту в цілому. Вже давно на Майдані головним питанням був не «ЄС чи МС?». Відмова від підписання Асоціації з ЄС був всього лише приводом для того, щоб люди вийшли на вулиці. На сьогоднішній день в Україні склалася революційна ситуація з її класичним формулюванням: «Верхи не можуть - низи не хочуть». Люди просто доведені до відчаю. Можна скільки завгодно говорити, що «Майдан проплачений». Але треба розуміти, що ніякі гроші не виведуть таку кількість людей на вулиці. Більшість з яких просто дістало те, що відбувається в країні. І ця більшість не уявляє собі, як можна відстоювати свої права по-іншому.

Чому і за що стоять/мітингують/ протестують/кидають коктейлі Молотова? Реально більшість людей вийшли не за ЄС. Велика частина вийшла за поліпшення життя в цілому. Згадайте, адже нам в школі завжди говорили, що у нас така багата країна. У нас і метал, і вугілля, у нас є і море, і гори, а вже те, що ми « житниця Європи» ввібрано з молоком матері! Так якого, вибачте, біса, якщо ми такі багаті, ми так бідно живемо? Ось це і є те головне питання, яке люди задавали собі перед тим, як йти на Майдан. Може не в такій формі, але сутність саме така. Відповідь, по суті, була так само простою, як і питання. Нераціональний розподіл засобів виробництва. Тобто в одних - багато, в інших - нічого. У свідомості більшості тих хто, що вийшов на Майдан, в ЄС ця проблема вирішена. І саме ця думка спонукала людей виступити спочатку на підтримку підписання Асоціації, а потім перейти до більш активних, і, як підсумок, радикальних дій.

Причину нераціонального розподілу ресурсів я бачу тільки у хворобливій пристрасті до накопичення. У «Мертвих душах» Плюшкін тягнув в будинок все підряд, навіть непотрібні речі. По суті, серед нашої політичної еліти ми можемо спостерігати те ж саме, різниця тільки в масштабах. Я щиро не розумію потреби нашого президента в двох гелікоптерах, палаці в Межигір'ї, який можна порівняти за масштабами з палацами Романових, і ще багато чому. Як висновок можу припустити, що він сам і його оточення просто не здатні себе контролювати в накопиченні багатств. Все це і сформувало революційну ситуацію і спонукало людей вийти на вулиці.

3 . Хто винен?

Трохи поміркувавши, я прийшов до висновку, що в усьому що відбувається однозначно винна влада . При чому «Влада» - це не тільки «Партія Регіонів» і Янукович. Це і люди, які протягом 20-ти останніх років займали міністерські кабінети і активно готували ґрунт для нинішніх подій. Все досить просто. В принципі, практично в будь-якому злочині винна влада і силові структури.

Велика частина злочинів скоюється тому що:

а) людина загнана в жорсткі умови, в яких він не бачить іншого виходу, окрім як вкрасти/вбити/пограбувати (потрібне підкреслити);

б) створені сприятливі умови для вчинення злочину;

в) це злочини вчинені, найімовірніше, хворими людьми, простіше кажучи, маніяками (це робота медиків).

Умови життя в державі, так чи інакше, формує та політична сила, яка перебуває при владі, і, по ідеї, є представниками народу (у всякому разі, більшої його частини). Основним завданням силових структур є запобігання будь-якому злочину, і вже в разі вчинення його - ліквідація наслідків, покарання винних і т. ін.

Припустимо, якийсь абстрактний Родіон вбиває якусь абстрактну бабусю за N-ну кількість грошей. Чому він це робить? Тому що іншого способу добути кошти для існування не бачить. Хто в цьому винен? Влада, яка не надала йому належних умов для чесного заробітку грошей.

Далі. Більшість людей вважають, що подібний протест - це єдиний спосіб боротися за свої права. І в цьому теж винна влада тому що:

а) в законодавстві просто не існує методів контролю виборців за обраними;

б) тому що освіта перебуває на критично низькому рівні і людей не вчать відстоювати права законними методами;

в) суди реально куплені.

У свідомості багатьох противників Майдану щільно укорінився стереотип, що протест куплений і все це справа рук іноземних спецслужб. Якщо зайняти таку позицію, то висновок буде таким самим - винна влада . Чому? Тому що:

а) взагалі допустила таке;

б) допустила, що люди готові заробляти гроші таким шляхом;

в) якщо це підступи ЦРУ, МІ-6 або ФСБ, то чим займаються наші спецслужби?

Нинішня правляча партія повинна була відразу для себе визначити, що робити з країною, яка перебуває в настільки важливому геополітичному регіоні, і за яку в будь-якому випадку буде вестися боротьба. Все-таки потрібно хоч іноді слухати, що говорить Бжезинський.

4. Що робити?

Без компромісу тут не обійтися. Ні, ну можна звичайно не йти на переговори, закидати «Беркут» коктейлями Молотова, «Беркут» буде бити протестуючих і кінця цьому не буде. Вірніше буде, але куди гіршими, ніж можна собі уявити. Відповідно єдиним адекватним продовженням нинішніх подій повинні стати переговори. Вони, власне, і ведуться. Але проблема в тому, що жодна сторона не хоче йти на поступки. А на поступки йти треба і влади, і опозиції. Опозиція в першу чергу повинна зробити все, щоб припинилися заворушення. У свою чергу, влада першим ділом повинна скасувати так звані «диктаторські закони». Надалі переговори мають продовжитися. Янукович змушений йти на повернення Конституції 2004-го року, при цьому вимагаючи гарантії власної безпеки. Не дивлячись на очевидну провину, судити його не можна. Це може спровокувати ті маси, які й надалі підтримують президента. І в 2015 він вже повинен буде попросту відмовитися від виборів. Парламент повинен висловити недовіру Кабінету Міністрів і вибрати новий, а очолити його повинна особистість, яка тимчасово влаштує всіх. Це повинен бути свого роду кризовий менеджер, який повинен розуміти, що він буде займати цю посаду недовго. Візьму на себе відповідальність припустити, що найбільш логічною в цій ситуації виглядає кандидатура Порошенка. Хоча я можу помилятися. Опозиція ж повинна скласти свої мандати у Верховній Раді, що спричинить за собою дострокові вибори до парламенту. Приблизно таким мені видається короткостроковий план дій. Перед виборами «Партія регіонів» повинна в терміновому порядку проводити оновлення вже відверто застояних кадрів. На пенсію повинні йти Азаров, Єфремов, Чечетов і ще багато інших. Опозиції ж в цей час потрібно хоча б не перегризтися. Після виборів (хочеться вірити, чесних) нова влада повинна буде, знову-таки, йти на компроміс з новоявленої опозицією (найімовірніше це будуть ті ж люди, що і зараз). Хоча б для того, щоб ситуація не повторилася. Потрібно розуміти, що більше 50% не буде ні в кого, і більшість у будь-якому випадку не буде відображати думки всієї країни. Нові Парламент, Кабінет Міністрів і опозиція повинні будуть пам'ятати про те, що будь-який невірний крок може призвести до нової патової ситуації, з якої вихід знайти буде вже набагато складніше.