Чи є вихід?

Сьогодні в Україні відбуваються події, яких наша країна за роки незалежності не бачила. І будучи із самого початку на стороні Майдану, я все-таки вважаю, що зараз не потрібно піддаватися емоціям і варто зберігати холодну голову.

Велика частина суспільства сьогодні, на жаль, поділена на два табори. Один: ті, хто підтримує мітингувальників, і каже, що злочинці влада. Другий: ті, хто підтримує владу і силові структури, каже, що злочинці мітингувальники. Нижче постараюся проаналізувати все, що відбувається.

1 . Конфлікт набагато глибше.

По суті причини сьогоднішніх подій слід шукати зовсім не в політиці, що проводиться «Партією регіонів» протягом останніх кількох років. Все почалося ще в часи розпаду Союзу, внаслідок якого до влади прийшли люди, виховані корумпованою радянською системою, а їх опорою стали кримінальні структури. Як підсумок, саме розгул бандитизму в «лихі 90-ті» породив нинішню політичну еліту, як це не прикро усвідомлювати. Захопивши владу, загалом, силою вони не готові віддавати її мирним шляхом. Тобто по суті, до влади прийшли «червоні директори» та їхні послідовники, вони ж заправляють і зараз. Ці люди не звикли рахуватися з чиєюсь думкою.

2 . Чому все це твориться в нашій країні?

Щоб розібратися з цим питанням, потрібно розуміти природу протесту в цілому. Вже давно на Майдані головним питанням був не «ЄС чи МС?». Відмова від підписання Асоціації з ЄС був всього лише приводом для того, щоб люди вийшли на вулиці. На сьогоднішній день в Україні склалася революційна ситуація з її класичним формулюванням: «Верхи не можуть - низи не хочуть». Люди просто доведені до відчаю. Можна скільки завгодно говорити, що «Майдан проплачений». Але треба розуміти, що ніякі гроші не виведуть таку кількість людей на вулиці. Більшість з яких просто дістало те, що відбувається в країні. І ця більшість не уявляє собі, як можна відстоювати свої права по-іншому.

Чому і за що стоять/мітингують/ протестують/кидають коктейлі Молотова? Реально більшість людей вийшли не за ЄС. Велика частина вийшла за поліпшення життя в цілому. Згадайте, адже нам в школі завжди говорили, що у нас така багата країна. У нас і метал, і вугілля, у нас є і море, і гори, а вже те, що ми « житниця Європи» ввібрано з молоком матері! Так якого, вибачте, біса, якщо ми такі багаті, ми так бідно живемо? Ось це і є те головне питання, яке люди задавали собі перед тим, як йти на Майдан. Може не в такій формі, але сутність саме така. Відповідь, по суті, була так само простою, як і питання. Нераціональний розподіл засобів виробництва. Тобто в одних - багато, в інших - нічого. У свідомості більшості тих хто, що вийшов на Майдан, в ЄС ця проблема вирішена. І саме ця думка спонукала людей виступити спочатку на підтримку підписання Асоціації, а потім перейти до більш активних, і, як підсумок, радикальних дій.

Причину нераціонального розподілу ресурсів я бачу тільки у хворобливій пристрасті до накопичення. У «Мертвих душах» Плюшкін тягнув в будинок все підряд, навіть непотрібні речі. По суті, серед нашої політичної еліти ми можемо спостерігати те ж саме, різниця тільки в масштабах. Я щиро не розумію потреби нашого президента в двох гелікоптерах, палаці в Межигір'ї, який можна порівняти за масштабами з палацами Романових, і ще багато чому. Як висновок можу припустити, що він сам і його оточення просто не здатні себе контролювати в накопиченні багатств. Все це і сформувало революційну ситуацію і спонукало людей вийти на вулиці.

3 . Хто винен?

Трохи поміркувавши, я прийшов до висновку, що в усьому що відбувається однозначно винна влада . При чому «Влада» - це не тільки «Партія Регіонів» і Янукович. Це і люди, які протягом 20-ти останніх років займали міністерські кабінети і активно готували ґрунт для нинішніх подій. Все досить просто. В принципі, практично в будь-якому злочині винна влада і силові структури.

Велика частина злочинів скоюється тому що:

а) людина загнана в жорсткі умови, в яких він не бачить іншого виходу, окрім як вкрасти/вбити/пограбувати (потрібне підкреслити);

б) створені сприятливі умови для вчинення злочину;

в) це злочини вчинені, найімовірніше, хворими людьми, простіше кажучи, маніяками (це робота медиків).

Умови життя в державі, так чи інакше, формує та політична сила, яка перебуває при владі, і, по ідеї, є представниками народу (у всякому разі, більшої його частини). Основним завданням силових структур є запобігання будь-якому злочину, і вже в разі вчинення його - ліквідація наслідків, покарання винних і т. ін.

Припустимо, якийсь абстрактний Родіон вбиває якусь абстрактну бабусю за N-ну кількість грошей. Чому він це робить? Тому що іншого способу добути кошти для існування не бачить. Хто в цьому винен? Влада, яка не надала йому належних умов для чесного заробітку грошей.

Далі. Більшість людей вважають, що подібний протест - це єдиний спосіб боротися за свої права. І в цьому теж винна влада тому що:

а) в законодавстві просто не існує методів контролю виборців за обраними;

б) тому що освіта перебуває на критично низькому рівні і людей не вчать відстоювати права законними методами;

в) суди реально куплені.

У свідомості багатьох противників Майдану щільно укорінився стереотип, що протест куплений і все це справа рук іноземних спецслужб. Якщо зайняти таку позицію, то висновок буде таким самим - винна влада . Чому? Тому що:

а) взагалі допустила таке;

б) допустила, що люди готові заробляти гроші таким шляхом;

в) якщо це підступи ЦРУ, МІ-6 або ФСБ, то чим займаються наші спецслужби?

Нинішня правляча партія повинна була відразу для себе визначити, що робити з країною, яка перебуває в настільки важливому геополітичному регіоні, і за яку в будь-якому випадку буде вестися боротьба. Все-таки потрібно хоч іноді слухати, що говорить Бжезинський.

4. Що робити?

Без компромісу тут не обійтися. Ні, ну можна звичайно не йти на переговори, закидати «Беркут» коктейлями Молотова, «Беркут» буде бити протестуючих і кінця цьому не буде. Вірніше буде, але куди гіршими, ніж можна собі уявити. Відповідно єдиним адекватним продовженням нинішніх подій повинні стати переговори. Вони, власне, і ведуться. Але проблема в тому, що жодна сторона не хоче йти на поступки. А на поступки йти треба і влади, і опозиції. Опозиція в першу чергу повинна зробити все, щоб припинилися заворушення. У свою чергу, влада першим ділом повинна скасувати так звані «диктаторські закони». Надалі переговори мають продовжитися. Янукович змушений йти на повернення Конституції 2004-го року, при цьому вимагаючи гарантії власної безпеки. Не дивлячись на очевидну провину, судити його не можна. Це може спровокувати ті маси, які й надалі підтримують президента. І в 2015 він вже повинен буде попросту відмовитися від виборів. Парламент повинен висловити недовіру Кабінету Міністрів і вибрати новий, а очолити його повинна особистість, яка тимчасово влаштує всіх. Це повинен бути свого роду кризовий менеджер, який повинен розуміти, що він буде займати цю посаду недовго. Візьму на себе відповідальність припустити, що найбільш логічною в цій ситуації виглядає кандидатура Порошенка. Хоча я можу помилятися. Опозиція ж повинна скласти свої мандати у Верховній Раді, що спричинить за собою дострокові вибори до парламенту. Приблизно таким мені видається короткостроковий план дій. Перед виборами «Партія регіонів» повинна в терміновому порядку проводити оновлення вже відверто застояних кадрів. На пенсію повинні йти Азаров, Єфремов, Чечетов і ще багато інших. Опозиції ж в цей час потрібно хоча б не перегризтися. Після виборів (хочеться вірити, чесних) нова влада повинна буде, знову-таки, йти на компроміс з новоявленої опозицією (найімовірніше це будуть ті ж люди, що і зараз). Хоча б для того, щоб ситуація не повторилася. Потрібно розуміти, що більше 50% не буде ні в кого, і більшість у будь-якому випадку не буде відображати думки всієї країни. Нові Парламент, Кабінет Міністрів і опозиція повинні будуть пам'ятати про те, що будь-який невірний крок може призвести до нової патової ситуації, з якої вихід знайти буде вже набагато складніше.